Дорогие друзья, форум закрыт для написания сообщений.
|
Украина и её миссия
На страницу Пред. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32 След. [Всё]
|
Предыдущая тема :: Следующая тема |
Автор |
Сообщение |
Фёдор
Зарегистрирован: 25.09.2007 Сообщения: 1701
|
Добавлено: Пт Апр 04, 2008 12:42 am |
|
|
Константин писал(а): | Предлагаю, так же, создать ветку с названием "Фёдор Синельников как ум, честь и совесть нашего форума". | На Вашем фоне, Константин, умом, честью и совестью форума может быть любой его участник. |
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
Добавлено: Пт Апр 04, 2008 4:10 am |
|
|
Константин писал(а): | Кстати, на прошедшем саммите НАТО оранжоидов и розоидов таки прокатили с принятием. |
Пока ветку не закрыли, вот очень верный комментарий с Родона:
Цитата: | КОММЕНТАРИЙ
В свете метаистории путь Украины в НАТО, т.е. подпадание под полное влияние американской государственности, абсолютно тупиковый. Территория Украины неминуемо будет использована в качестве плацдарма для последующего силового давления на Россию. Некоторые политические обозреватели на Украине, с энтузиазмом воспринимающие присоединение к НАТО, приводят пример Болгарии и обращают внимание на тот факт, что, де, вступление Болгарии в альянс не очень-то испортило Российско-Болгарские отношения и делают вывод, что также будет и в случае с Украиной. Однако с позиций метаистории ситуация с Болгарией не может быть моделью. Болгария не входила в состав российской метакультуры, Украина же не просто выпадает в этой ситуации из-под влияния народоводительствующих иерархий метакультуры, но и противопоставляет себя им, полностью становясь орудием американской государственности. С метаисторической т.з. не имеет смысла изыскивать тут какие-то оправдания фактическому предательству политической элиты Украины и Грузии своих народов. Надежды на проведение референдума, который позволил бы выявить волю самих народов Украины и Грузии, очень малы, особенно в условиях полного контроля над информационным пространством со стороны проамериканских сил.
Подобный ход метаистории не только затрудняет, но в значительной мере исключает надежду на зарождение этического мироустройства в лоне российской метакультуры. Видимо, именно поэтому столь активна американская государственность в своем намерении реализовать планы включения Грузии и Украины в НАТО. Государственность Германии и Франции, не испытывающие, в отличие от государственности США, мощных инвольтаций планетарных демонических сил, не являются сторонниками подобных планов, но под разными предлогами страются уйти от решения этих вопросов. Поэтому истинные испираторы такого хода событий совершенно очевидны.
Но политическое руководство Украины иначе оценивает смысл и значение происходящего и кощунственно награждает орденом Ярослава Мудрого идейного вдохновителя и человекоорудие этих глобалистских планов (З. Бжезинского) |
http://rodon.org/polit-080403112837
Последний раз редактировалось: Константин (Вс Апр 06, 2008 1:34 pm), всего редактировалось 1 раз |
|
К началу темы |
|
 |
SilverCloud

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 4805
|
Добавлено: Пт Апр 04, 2008 5:24 pm |
|
|
(Текст сообщения удалён) _________________ forum.rozamira.ws: двойные стандарты как средство воспитания общечеловеков облагороженного образа
Последний раз редактировалось: SilverCloud (Пн Май 09, 2011 5:41 pm), всего редактировалось 1 раз |
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
Добавлено: Сб Апр 05, 2008 5:41 am |
|
|
Ещё один интересный комментарий с родона из рубрики "Вопросы и ответы":
Цитата: | Здравствуйте. Вы упоминали в ответах, что у Д. Андреева есть в черновиках записи о своеобразии Соборной Души Украины. Можно ли что-нибудь сказать об этом подробнее? Может ли человек, живущий на Украине, определить точно с какой Соборной Душой он связан – Украины или России?
Ответ
У Д.Андреева все замечания в черновиках – исключительно конспективного характера. Пояснений не прилагается. Но мысль выглядит довольно убедительной для человека соприкасавшегося с украинской народной культурой (субъективная оценка). На самом деле, причастность человека к младшей сестре – Соборной Душе Украины совсем не исключает также и причастности к Навне – Соборной Душе всей Российской метакультуры (не только русских).
К примеру, в личности Н.В.Гоголя можно проследить и то, и другое. В Советское время по всей Украине (кроме, возможно, западных областей, исторически обособившихся) никто не делил на русское и украинское. В 1960-х, например, в Винницкой области сельские школьники пели и украинские песни, и русские, а национализма вовсе не было. Украина не есть самодостаточная культурная система (и не замысливалась таковой), в нынешнем обособленно-националистическом варианте выглядит явно ущербно, а украинско-русская культурная двойственность – совершенно нормальна.
При наличии неуверенности в вопросе "к чему ближе", вероятно имеет место бОльшая степени причастности к Навне (которую не следует понимать, как имеющую что-то общее с русским великодержавием или национализмом, так же как Душа Украины не имеет общего с национализмом оранжистов). Формальная национальность, конечно, не может помощь определению, тем более что людей, которые могли бы записать себя как русскими, так и украинцами настолько много, что их выбор принципиально меняет общий расклад при подсчётах. |
http://rodon.org/qout-080403004419 |
|
К началу темы |
|
 |
SilverCloud

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 4805
|
Добавлено: Сб Апр 05, 2008 9:42 am |
|
|
(Текст сообщения удалён) _________________ forum.rozamira.ws: двойные стандарты как средство воспитания общечеловеков облагороженного образа
Последний раз редактировалось: SilverCloud (Пн Май 09, 2011 5:42 pm), всего редактировалось 1 раз |
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
Добавлено: Сб Апр 05, 2008 11:58 am |
|
|
SilverCloud писал(а): | Константин писал(а):
культурная двойственность – совершенно нормальна.
Больше того, мне кажется, что это относится к любой национальной/метакультурной принадлежности. |
Согласен. И, в этом смысле, чем более разнообразна метакультура, тем более она мощна. Только это разнообразие должно быть в рамках органического единства. Если же один из элементов этого единства начинает позиционироваться как нечто совершенно отдельное и даже противостоящее общему (как это и пытаются сделать с Украиной свидомые), то это наносит большой ущерб целому, ослабляя его; но для этого отколовшегося элемента, данная ситуация означает полную духовную, культурную и цивилизационную катастрофу (что, опять же, мы и наблюдаем на оранжевой Украине). |
|
К началу темы |
|
 |
Виктор Поляковский

Зарегистрирован: 12.09.2007 Сообщения: 90 Откуда: Краков
|
Добавлено: Сб Апр 05, 2008 12:43 pm |
|
|
Fourwinged писал(а): | Мне кажется что у вас уже совсем плохо с объективностью оценок; все хорошее - только в России, от России и из России; на Украине - только негатив, причем вы его уже ИЩИТЕ и СМАКУЕТЕ.
|
Все верно. |
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
Добавлено: Пн Апр 07, 2008 2:37 am |
|
|
slidopyt.ua писал(а): | Жатва скорби |
Из рассказа очевидца:
Цитата: | Один мой знакомый, собственно и рассказавший эту историю, занимается параллельно юридической деятельности шахматами, в том числе и тренирует начинающих маленьких шахматистов. Прошлой осенью к нему привели маленькую умницу – девочку-семилетку, играющую на уровне взрослого второразрядника. В процессе первой ознакомительной игры коллега разговорился с девочкой – где учится (в первом классе), что учит. На его удивление, ответом было: «учим голодомор». Как голодомор, в первом классе (русской школы)? Да, голодомор, нам учительница показывала картинки мертвых дядь и теть, и тощих детей, и груды тел, было очень страшно (оно и понятно, в первом-то классе, мы вон на судебной медицине взрослые парни и то нос ворочали - жутко). Ну так а что вы выучили в результате, спросил мой коллега. То, что голодомор - это геноцид украинского народа русским народом. И то, что стыдно быть русским. И вот мой коллега, у русской бабки которого в 1933 году в Харьковской области от голода умер брат, грустно сидел и несдержанно размахивал руками - ну как такое возможно, ну как, куда мы катимся. Никто за столом - украинцы, русские, евреи - не смог внятно ничего сказать, сидели, потупив глаза. |
http://i-grappa.livejournal.com/489600.html |
|
К началу темы |
|
 |
slidopyt.ua

Зарегистрирован: 21.02.2008 Сообщения: 107 Откуда: Україна
|
Добавлено: Пн Апр 07, 2008 3:07 pm |
|
|
Константин писал(а): | slidopyt.ua писал(а): | Жатва скорби |
Из рассказа очевидца:
Цитата: | Один мой знакомый, собственно и рассказавший эту историю, занимается параллельно юридической деятельности шахматами, в том числе и тренирует начинающих маленьких шахматистов. Прошлой осенью к нему привели маленькую умницу – девочку-семилетку, играющую на уровне взрослого второразрядника. В процессе первой ознакомительной игры коллега разговорился с девочкой – где учится (в первом классе), что учит. На его удивление, ответом было: «учим голодомор». Как голодомор, в первом классе (русской школы)? Да, голодомор, нам учительница показывала картинки мертвых дядь и теть, и тощих детей, и груды тел, было очень страшно (оно и понятно, в первом-то классе, мы вон на судебной медицине взрослые парни и то нос ворочали - жутко). Ну так а что вы выучили в результате, спросил мой коллега. То, что голодомор - это геноцид украинского народа русским народом. И то, что стыдно быть русским. И вот мой коллега, у русской бабки которого в 1933 году в Харьковской области от голода умер брат, грустно сидел и несдержанно размахивал руками - ну как такое возможно, ну как, куда мы катимся.
Никто за столом - украинцы, русские, евреи - не смог внятно ничего сказать, сидели, потупив глаза.
http://i-grappa.livejournal.com/489600.html |
|
Россия через свое Министерство иностранных дел назвала Голодомор в Украине 1932-1933 лет "так называемым "голодомором" и заявила, что не признает его геноцидом по этническому признаку. Как утверждает МИД России, "абсолютно очевидно, что проводилась она (политика, которая привела к Голодомору) не по национальному признаку".
Между тем, МИД России явно хочет скрыть очевидное. Имеющиеся исторические данные убедительно свидетельствуют о том, что Голодомор был направлен именно против украинского народа.
Правда состоит в том, что во всем СССР в 1932-33 годы только в Украине, а также в населенных украинцами районах Кубани, применялись военные операции по ограждению для того, чтобы не дать населению спастись от голодной смерти. (Мои родственники прошли через всё это. Они жили в приграничном с Россиией районе. Кто в тот момент разделил два братских народа? Кто поставил войска на границе ?)slidopyt.ua
Целые области Украины, населенные пункты, а также - сама граница УССР в 1932-33 годах были окружены военными отрядами, которые не выпускали людей в другие регионы СССР, а также из сел и городков - в большие города Украины.
Этому есть масса архивных доказательств и показаний до сих пор живых свидетелей. Ничего этого ни в Поволжье, ни в других регионах СССР не было.
Технология хлебозаготовок в Поволжье и других территориях СССР, где ощущался недостаток продовольствия, была принципиально другой, без применения ограждений голодающих районов войсками.
Именно поэтому голод охватил всю территорию тогдашней УССР, но не задел соседние области России и Беларуси. Сегодня по всему периметру границы Украины от Житомирщины до Луганщины расположены многочисленные украинские села, в которых от голодной смерти вымирали сотнями и тысячами. А в нескольких километрах, за границей Украины, население других республик - России и Белоруссии - не ощущало ухудшения ситуации.
http://www.pravda.com.ua/ru/news/2006/11/15/49661.htm
Национальность (1926 г. ) (1937 г.) (1937 в % до 1926)
___________________________________________________
русские (77 791 124) (93 933 065) (120,7 %) стало больше на 16 млн.
украинцы (31 194 976) (26 421 212) (84,7 %) стало меньше на 5 млн.
белорусы (4 738 923) (4 874 061) (102,9 %) стало больше на 0.1 млн.
P.S. без комментариев
Так как Константин уклоняется от комментария ссылок которые я ему предоставляю, то у меня появляется желание подключить к обсуждению остальных форумчан.
У модераторов прошу прощения за столь длинные сообщеня.
Я знаком с правилами форума, и потому обязуюсь больше так не делать.
Итак:
http://anvsu.org.ua/index.files/Articles/Virchenko1.htm
Документи про заборону української мови
(XVII – XX ст.)
Ніна Вірченко доктор фізико-математичних наук,
професор НТУУ “КПІ”, академік АН ВШ України,
засл. працівник освіти України
У світовій історії жодна мова не зазнала такого страшного нищення від сусідів-ворогів, як українська. Вдалося відшукати низку документів, які у хронологічній послідовності засвідчують нищення української мови поляками, росіянами і більшовиками-комуністами
Згадаємо лише окремі моменти з минулого та недалекого сучасного.
1626 р. Київський митрополит Йосиф Краківський склав акафіст до Св. Варвари. Москва дозволила, але за умови його перекладу російською мовою. Синод наказав Київському митрополитові позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.
1627 р. Указом царя Михайла (першого з династії Романових) та патріарха Московського Філарета, що був його батьком і співправителем, наказано було книги українського друку зібрати й спалити.
1662 р. Наказ царя Олексія з подання патріарха Московського спалити в державі геть усі примірники надрукованого в Україні «Учительного Євангелія» К. Ставровецького.
1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців: «Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских [таку назву дано українським книжкам. – Н.В.] книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатать под страхом смертной казни».
1669 р. Після Люблінської унії — гоніння на українські книжки, надруковані на території, підвладній Польському королівству.
1672 р. Указ про заборону тримати в себе вдома на території Польщі відкрито чи таємно українську книгу.
1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші «не сходные с книгами московскими».
1689 р. Заборонено Києво-Печерській Лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу: «... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...» обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух у культурі, побуті, суспільних відносинах. «Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорус ской печати», - так було визнано в Указі 1905 р. «Об отмене стеснений малорусскаго печатного слова».
1690 р. Засудження й анафема Собору РПЦ на «киевския новыя книги» П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
1693 р. Лист патріарха Московського до Києво-Печерської Лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
1696 р. Ухвала Польського Сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1709 р. Цар Петро І примусив скоротити число студентів Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Явор-ський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії.
Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві. «Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах, музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало неможливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України» (І. Огієнко. «Українська культура»).
1713 р. Московія наказом Петра І привласнює собі нашу назву Русь (грецька назва Руси звучить як «Росія»). У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину.
1720 р. Наказ царя Петра І: «В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было». 20 грудня 1720 р. Петро І видав указ київському губернському князю Голіцину, щоб «...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные».
1721 р. Наказ про цензурування українських книжок.
1724 р. Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архімандрита Києво-Печерської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга «Триодь» «не совсем с великороссийским сходная». Чернігівську друкарню Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
1729 р. Наказ Петра II переписати з української мови на російську всі державні постанови і розпорядження.
1740 р. Російська імператриця Анна Іванівна створила правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського і запровадила російську мову в діловодстві на території України. Переписи 1740 - 1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини було більше тисячі шкіл, і майже всі з них із викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, яким заборонялося навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні: уже перепис 1897 р. показував, що на 100 осіб було лише 13 письменних.
1748 р. Наказ Петербурзького Синоду Київському митрополитові Самуїлу Мило-славському запровадити в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України викладання російської мови, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучено та перевезено до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час «розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви», опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
1755, 1766, 1775, 1786 рр. Заборони Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 сторіччя та першої половини 19-го сторіччя видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 — 3, 1849 — 2, 1850 — 1, 1851 — 2, 1856 — 5.
1759 р. Синод видав розпорядження вилучити з шкіл українські букварі.
1763 р. Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1764 р. Інструкція Катерини II князеві О. Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, «якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли...» Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
1764 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
1765 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській Лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються і схвалені Синодом.
1769 р. Заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати українські букварі. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах було замінено московськими.
1775 р. Зруйнування Запорозької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
13 березня 1777 р. Помирає від переслідувань та злигоднів геніальний український композитор, академік Болонської музичної академії Максим Березовський (нар. 1745 р. у Глухові). Після цього царська влада забороняє виконувати твори Березовського й знищує багато його рукописів.
1780—1783 рр. Перше закріпачення українських селян на окупованих Росією землях Руси-України. (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. в Австрійській імперії було скасовано панщину).
1780 р. Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
1782 р. Катерина II створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми викладання російської мови в усіх навчальних закладах імперії.
1784 р. За розпорядженням Синоду митрополит Київський наказав, аби в усіх церквах дяки та священики читали молитви та правили службу Божу «голосом, свойственным российскому наречию». Синод наказує митрополитові Київському та Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи викладачів Києво-Могилянської академії за вживання неросійської мови.
1784 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російську мову запроваджено в усіх школах України.
1785 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно запровадити систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1789 р. Розпорядження Едукаційної комісії Польського Сейму про закриття всіх українських навчальних закладів.
У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано «Порівняльний словник усіх мов», у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
1808 р. Закриття «Студіум рутенум» — українського відділення Львівського університету.
1817 р. Запровадження польської мови в усіх народних школах Східної Галичини.
1833 р. Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день конфіскували в усіх мечетях Криму письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед
яких було багато матеріалів про стосунки Руси-України з південними народами. На центральних площах запалали багаття. «...У XVIII сторіччі Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари — московити...» (поет Максиміліан Волошин).
1834 р. Заснування Київського університету з метою так званої русифікації „Юго-Западного края”.
1839 р. Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованій Росією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священиків було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них прислали московських «батюшок», чиновників-наглядачів у рясах.
1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо стежити за українськими письменниками, «не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству».
1847—1857 рр. Десятирічна солдатська каторга із «забороною малювати і писати» геніального поета, маляра й мислителя Тараса Шевченка. А ось що написав про Тараса Шевченка «неістовий» «революційний демократ», В. Бєлінський у грудні 1847 р.: «Здравый смысл в Шевченкє должен видеть осла, дурака и подлеца... Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля — один на государя императора, другой — на государыню императрицу...».
1853 р. Покалічено видання «Літопису» Граб'янки.
1859 р. Міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині українську абетку замінено латинською.
1862 р. Закриття на Наддніпрянщині безплатних недільних українських шкіл для дорослих. Припинено видання українського літературного та науково-політичного журналу «Основа».
1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону видання підручників, літератури та книг релігійного змісту українською мовою, якої «не было, нет и быть не может».
1864 р. Прийняття в Росії Статуту про початкову школу, за яким навчання має провадитись виключно російською мовою. Після судової реформи 1864 р. до Москви було вивезено з території України тисячі пудів архівних матеріалів. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 р. туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
1869 р. Запровадження польської мови як офіційної в закладах освіти й адміністрації Східної Галичини. Закон, згідно з яким чиновникам усіх відомств у Російській імперії призначалася значна доплата за русифікацію.
1870 р. Роз'яснення міністра освіти Росії Д. Толстого про те, що «кінцевою метою освіти всіх інородців, незаперечно повинно бути зросійщення».
1874 р. В Росії запроваджено статут про початкові народні школи, в якому підтверджено, що навчання має провадитись лише російською мовою.
1876 р. Імператор Олександр II видав Емський указ про заборону ввозити до Росії будь-які книжки і брошури, написані «малоросійським наріччям», друкувати оригінальні твори та переклади українською мовою, влаштовувати сценічні вистави, друкувати українські тексти до нот і виконувати україномовні музичні твори. Указ про зобов'язання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначалися вчителі-московити, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах. Це «загальне правило» по суті діяло і за радянської влади - аж до проголошення Україною незалежності в 1991 р. Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну “відряджено” стільки ж росіян.
1876—1880 рр. Українських учених та педагогів М. Драгоманова, П. Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П. Лободоцького — лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою.
«Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского как неисправных і положительно вредных в крае агитаторов... с воспрещенмем въезда в Южн. губ. и столицы, под секретное наблюдение».
1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей української мовою.
1884 р. Заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх „малоросійських губерніях”.
1888 р. Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1889 р. У Києві на археологічному з'їзді дозволено читати реферати всіма мовами, крім українською.
1892 р. Заборона перекладати книжки українською мовою з російської.
1895 р. Заборона головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1896 р. Б. Грінченко в одному з часописів писав: «Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлові, Миколі, Катерині, Петрові: хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі „подвиги" рабської вірности».
1900 р. і наступні роки. Цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.
1903 р. На відкритті пам'ятника І. Котляревському у Полтаві заборонено промови українською мовою.
1905 р. Кабінет міністрів Росії відхилив прохання Київського та Харківського університетів скасувати заборони щодо української мови. Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам у відкритті чотирьох кафедр українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет — це «загальнодержавна інституція», і в його стінах не може бути жодної мови, крім російської.
1905 — 1912 рр. Міністерство освіти Російської імперії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів «перевело» до інших шкіл за намагання запровадити у викладанні українознавчу тематику.
1906 і 1907 рр. Закриття «Просвіти» в Одесі та Миколаєві.
1908 р. Через чотири роки після визнання Російською академією наук української мови таки “мовою” Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.
1910 р. Закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читати лекції українською мовою, створювати будь-які неросійські клуби.
1910, 1911, 1914 рр. Закриття «Просвіти» у Києві, Чернігові, Катеринославі (Січеславі).
1911 р. Постанова VII дворянського з'їзду в Москві про російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у навчальних закладах Росії.
1914 р. Заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; Указ Миколи II про заборону всієї української преси (у зв’язку з початком війни).
1914 - 1916 рр. Кампанія русифікації в окупованій Східній Галичині, заборона українського друку, освіти, Церкви.
1914 р. Доповідна записка полтавського губернатора фон Баґовута міністрові внутрішніх справ Російської імперії, яка дає найповніше уявлення про ставлення імперської влади до української проблеми в Україні. Ці настанови діяли за царів, генеральних секретарів і фактично не втратили сили й по сьогодні, за наявністю «незалежної» України. До 1917 р. всім чиновникам в Україні платили 50% надбавки до заробітної платні за «обрусение края».
ЗАМЕТКА
о докладе полтавского губернатора фон Багговута
Министру внутренних дел о мерах против украинского народа.
Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно великороссов.
Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
Составить правдивую историю малорусского народа, в которой разъяснить, что «Украина» — зто «окраина» государства в былые времена.
Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что «украина» — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
Всеми способами искоренять употребление названий «украина», «украинский».
Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать нових местечек и мешать экономическому росту еврейства.
Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.
1916 р. Закриття колоніальною владою «Просвіти» в Кам'янець-Подільському.
1918 р. Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 українськими героями — київськими гімназистами та студентами, що під Крутами стали на захист своєї вітчизни України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, а захоплених у полон розстріляли. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати
«Ще не вмерла України...», а за ним і всі приречені на смерть.
26 січня 1918 р. Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів розстріляли 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т. Шевченка...
За час перебування в Києві більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання й вимордували тисячі ні в чому невинних людей.
1919 р. Після завоювання України більшовиками — знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень — 300 тис. Ліквідація поляками Західно-Української Народної Республіки.
1921—1930 рр. Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шалений опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибоке коріння в роки Української національної революції. «Зачем возрождать допетровскую эпоху, зачем гальванизировать украинский язык, который покрылся уже прахом», повчав у Запоріжжі російський письменник Ф. Гладков. «Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства», - писав голова «українського» уряду X. Раковський.
1922 р. Ліквідація «Просвіти» на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях проживання українців в СРСР поза Україною. Голова ВЧК Ф. Дзержинський наказує виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами потоплено у Чорному морі. Проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У «теорії» боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій повинна перемогти перша.
1922—1934 рр. Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури - кобзарства. Українські національні музичні інструменти — кобзу, бандуру та ліру - оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Україну завозять десятки тисяч примітивних («общепонятних») балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. «Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. — Кого ловили на базарі, кого — на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали». Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВС, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку росіянин Михайлов, а згодом Аронський та Берман, штатні агенти НКВС.
1924 р. Закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам західно- українських землях.
Закон Румунського королівства про зобов'язання всіх «румунів», котрі «загубили матірну мову», давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 р. Остаточне закриття українського «таємного» університету в Львові.
1926 р. Лист Сталіна “Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У” з санкцією на боротьбу проти «національного ухилу», початок переслідування діячів «українізації».
1929 р. Арешти українських науковців та духовенства, заміна їх російськомовними діячами.
1929—1930 рр. Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, Церкви, харківський судовий процес над ними (процес «Спілки Визволення України»). На допиті одного з арештованих, В. Дурдуківського слідчий Соломон Брук сказав: «Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим — перестреляем». У ці роки на території УСРР було заарештовано (і здебільшого розстріляно або відправлено на довгострокову каторгу в концтабори) понад 120 тис. українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації дожили з них одиниці.
1930—1937 рр. Ліквідовано українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закрито газети та видавництва поза межами України - на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями.
Постановление ЦК ВКП(б) и СНК Союза ССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области от 14 декабря 1932 г.:
„7... .а) выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев.Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей ...и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых... д) немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативних органов «украинизированных» районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык..., срочно проверить и улучшить состав работников школ в «украинизированных» районах”.
1932—1933 рр. Сплановано і здійснено за мовчазною згодою «світового співтовариства» акцію ліквідації українського народу. Свідоме знищення більшовицьким режимом українських селян організацію голодомору. Централізоване переселення росіян у вимерлі села України. В Україні, яка володіє 40% світового чорнозему, умертвлено голодом до 10 мільйонів носіїв української мови, і саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення.
1933 р. Скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 р., котрим дозволялося кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників. З українського правопису вилучено літеру «Ґ».
1933—1941 рр. Тотальне знищення та арешт 80% української інтелігенції російською окупаційною владою: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів тощо. До 1938 р. друкувалося 259 українських письменників, після 1938 р. — лише 36. З 223 зниклих письменників лише семеро померли своєю смертю. Решту розстріляно, запроторено до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучено з літератури. Таких масових убивств, як у 30-х роках в Україні, історія ще не знала. Кагановичі, постишеви, хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями. Це був геноцид, організований і здійснюваний комуністами, які в 1917 р. захопили владу в Російській імперії. Україну було перетворено на суцільний концтабір.
1934 р. Спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи «за вороже ставлення до держави і румунського народу» всіх українських учителів, які вимагали повернення до школи української мови.
30 роки й пізніше: Заборона писати українські, національні за змістом, мистецькі та художні твори, досліджувати і вивчати справжню історію України, згадувати про голодомори. Історія і вся українська культура зобов'язані були звеличувати СРСР, загарбницьку політику і жорстокість комуністів, керуватися фальшивою імперською концепцією «єдності трьох братніх слов’янських народів»: розглядати росіян, як «старшого брата». Істориків, письменників, діячів культури радянська влада жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялись або знищувались. Так, було спалено наклад книги «Хортиця в героїці і легендах», а автора М. Киценка звільнено з посади. Зазнали утисків і гонінь історики М. Брайчевський, Я. Дашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато інших. Насаджувана система освіти та виховання була спрямована на те, щоб українцям прищеплювати відчуття меншовартості, відразу до борців за визволення України від окупантів, зневагу до українських національних героїв, зокрема І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця. Імена визначних наших діячів науки, культури, церкви (М. Грушевський. І. Пулюй, С. Єфремов, В. Винниченко, Г. Хоткевич, І. Багряний, О. Ольжич, А. Шептицький та багато інших) замовчувались, або якщо згадувались, то в негативному висвітленні.
1937 р., листопад. На відзначення 20-річчя приходу комуністів до влади на Соловках було розстріляно понад тисячу діячів української культури .
1938 р. Постанова РНК і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей».
1939 р. Перепис населення Кубані показав, що внаслідок голодомору, арештів і примусового виселення кількість українців там з 61,5% у 1926 р. зменшилася до 4%. Після «визволення» Західної України — закриття багатьох українських і відкриття російських шкіл.
1946 р. Постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського». Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів («Ждановщина»). Гоніння на журнали «Україна», «Радянський Львів», «Дніпро», «Барвінок», «Перець». Головного редактора журналу «Україна» Ю. Яновського звільнено з роботи.
1947 р. У Польщі операція «Вісла»: розселення частини українців з етнічних українських земель «урозсип» між поляками у західних районах країни задля при скорення їхньої полонізації.
Депортація в Сибір населення Західної України. Вивезення загалу українців до Сибіру не було здійснено тільки через нестачу вагонів. «Чистка» серед діячів української культури з обвинуваченням їх у націоналізмі новопризначеним з Москви секретарем ЦК КП(б)У Л. Кагановичем. Арешт неповнолітнього (15 р.) сина командувача УПА генерала Шухевича — Юрія Шухевича. Видано таємну інструкцію (на 157 сторінках) про вилучення з книгозбірень та списання в макулатуру 3600 назв книжок, автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу. П'ятий параграф інструкції застерігав: «Особи, що загублять цей зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальності».
1949 р. XXVI з'їзд КП(б)У вкотре засуджує український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагає від них таврувати «гнилу культуру буржуазного Заходу» й вихваляти «передову культуру» СРСР.
1951 р. Викриття газетою «Правда» — центральним органом ЦК ВКП(б), «націоналістичних ухилів» в українській літературі (вірш В. Сосюри «Любіть Україну», лібретто опери «Богдан Хмельницький» і т.д. ). Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них було репресовано, а 33 студентів на закритому засіданні суду було засуджено до смертної кари! І РОЗСТРІЛЯНО.
24 грудня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон, згідно з яким питання про те, вивчати чи не вивчати рідну мову в національних школах мають вирішувати батьки та самі учні. Останніх настійливо спонукували розв’язувати це питання з погляду так званої практичної доцільності (мовляв, для чого «перевантажувати» себе).
1958 р. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід частини українських шкіл на російську мову викладання. Відповідну постанову прийняла і Верховна Рада УСРР.
1960—1980 рр. Масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1960 р. Колоніальна адміністрація під назвою «ЦК компартії України» вимагає від комуністів виховувати українців «у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу» і в ненависті до свого, українського - «вести непримиренну боротьбу проти націоналізму..., особливо українського буржуазного націоналізму».
1961 р. XXII з'їзд ЦК КПРС проголосив політику «злиття націй», що по суті означало тотальне зросійщення народів СРСР. («Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків», тобто звичаї, мову, культуру поневолених народів).
1962 р. Репресії проти захисників української мови. ЦК компартії
України зобов'язує комуністів та місцеву адміністрацію «рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму», найшкідливішими з яких, на думку влади, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.
1964 р. Агент КДБ пересипає фосфором і спалює частину приміщення Центральної Наукової Бібліотеки у Києві. На прилеглій території заздалегідь була відключена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогонь знищив понад 600 тис. томів цінних українських архівних документів.1965 р. Хвиля політичних процесів проти «українських інакодумців (Б. та М. Горині, О. Заливаха, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.). У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештовано А. Здорового.
1969 - 1979 рр. Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії наук, музею «Софія Київська», у книгосховищі Видубицького монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та Музею українського мистецтва у Львові. Аналогічні «загадкові» пожежі в цей час сталися у національних бібліотеках інших республік СРСР (Тарту, Самарканд, Ашхабад), але не в Росії.
1970 р. Суд над авторами «Листа творчої молоді Дніпропетровська» з протестом проти російщення української культури. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист дисертацій лише російською мовою. Затвердження тільки в Москві. Ситуація нерідко доходила до абсурду: російською мовою мусили виконуватися та захищатися навіть дисертації з питань української мови та літератури.
1972 р. Заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві. «За недостатню боротьбу з націоналістичними проявами» усунуто від партійного керівництва першого секретаря ЦК КПУ
П. Шелеста (критика партійними цензорами його книжки під назвою «Україна наша радянська», в якій прославлялося запорозьке козацтво), звільнено з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачів разом з її директором, заборонено книги майже сотні авторів, звільнено чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддано чищенню низку наукових установ, а також Київський та Львівський університети. У Харкові знесено хату, де жив видатний український філософ і просвітник Г. Сковорода, та почато знищення цвинтаря, де було поховано багато визначних діячів української науки та культури.
1972—1974 рр. Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема проти Чортківської групи В. Мармуса та Ст. Сапеляка (сім осіб засуджено), Харківської групи (засуджено дев’ять осіб, з них А. Здорового — сім років, І. Кравціва — п’ять років).
Загалом заарештовано було за два роки кілька тисяч осіб. Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені у посадах. У ці роки були засуджені: Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, С. Шабатура, О. Мешко, О. Попович, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, В. Романюк, І. Гель, повторно Ю. Шухевич і т.д.
1973 р. Заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського «Енеїда».
1974 р. Постанова ЦК КПРС «Про підготовку до 50-річчя створення
СРСР», де вперше проголошуються створення «нової історичної спільноти — радянського народу», офіційний курс на денаціоналізацію.
1975 р. Нова цензура «Кобзаря» Тараса Шевченка.
1978 р. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках» (т. зв. «Брежнєвський циркуляр»).
1978 р., січень. На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник (з Калуша) на знак протесту проти русифікації України.
1979 р. Ташкентська конференція «Російська мова — мова дружби і співпраці народів СРСР», накреслила нові заходи щодо російщення неросійських народів. Зокрема, «рекомендувалося» ширше впроваджувати російську мову в дошкільні заклади (як наслідок — українські дитячі садки практично зникли), російською мовою провадити позакласну й позашкільну роботу, «сприяти» тому, щоб студенти писали по-російському свої реферати, доповіді, курсові та дипломні праці, а також звіти про виробничу й педагогічну практику. Так само «рекомендувалося», щоб у тих ВНЗ, де національна мова ще якось функціонувала (наприклад, у Західній Україні), російською, починаючи з 2—3-х курсів, читалися суспільні, загальноосвітні та спеціальні дисципліни. Показово, що для контролю виконання цієї «рекомендації» Міністерство вищої та середньої спеціальної освіти УРСР запровадило навіть спеціальну форму звітності, що зобов'язувала ректорів регулярно подавати Міністерству «перелік спеціальних дисциплін, які викладаються російською мовою» на кожному з факультетів керованого ними навчального закладу.
1979 р. Під Львовом вбито композитора-співака Володимира Івасюка, пісні якого мали виразно український національний колорит. Досі цей зрочин не розкрито.
1983 р. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік» (так званий «Андроповський указ»).
1984 р. Наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову. Початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови (порівняно з учителями української мови).
1984—1985 рр. У концтаборах було замордовано Юрія Литвина, Валерія Марченка, Василя Стуса, Олексу Тихого.
1989 р. Постанова ЦК КПРС про «законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної».
1990 р. Прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
1993—1995 рр. Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жодного злочинця по цих справах не було засуджено і навіть не заарештовано.
1994 р. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні. Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства з метою надання російської мові статусу державної.
Як наслідок — призупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на російську мову навчання.
1995 р. Міністерство національностей України розробило напівтаємний «Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року», в якій одна з „національних меншин” отримувала більші права, ніж українці. Алмати (Казахстан) - спільний науковий простір (тобто російський) для СНД.
1995 р. травень. У Харкові керована С. Кушнарьовим місцева влада відкрила пам'ятник україно жеру маршові Г. Жукову, який у кінці війни підписав наказ про виселення з України всіх українців.
18 липня 1995 р. Неспровоковане звіряче побиття українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і Всієї України Володимира (Романюка). Озброєні омонівці кидалися на беззбройних людей з криками «бєй хохлов!», топтали і шматувати державні прапори. До відповідальності нікого не було притягнуто.
12 вересня 1995 р. Заборона української організації УНА-УНСО без суду. Озброєні Москвою козаки та антиукраїнські організації, які відкрито домагаються ліквідації Державної Незалежності Руси-України, владою не забороняються.
Почато видання паспортів, написаних українською та російською мовами. З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє розповсюджувати тисячі книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство. Немов би виконуючи рекомендації Полтавського губернатора фон Баґовута, Росія завалює Україну шовіністичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підставних осіб фінансуються російськомовні газети, радіо й телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованості за потурання всіх урядів та президентів «незалежної» України.
1996 р., січень «Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під «референдумом» про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Ця «діяльність» ведеться старими комуністами-маразматиками... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: “всё равно Россия завоюет Украину, і ми перебъём хохлов по одному”».
1996 р. Подальша криміна-лізація правоохоронних органів.
1998—2001р.р. У зв'язку з інформаційною революцією 90-х років російщення України відбувається ще інтенсивнішими методами, ніж за часів Валуєвщини. Інформаційний простір України майже повністю зрусифікований. Неукраїнська, а часом антиукраїнська політика урядів України призвела до того, що державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни, і співвідношення між україномовною та російськомовною пресою складає 1:10. Зате Україна посідає перше місце (!) у світі за рівнем оподаткування власної книги — 28%. |
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
Добавлено: Пн Апр 07, 2008 5:00 pm |
|
|
slidopyt.ua
Вам, как верующему вопреки фактам, только и остаётся играться с разметкой текста. И доказывать Вам что-то тоже бесполезно. Отвечу ещё раз, и всё, ибо нет смысла.
slidopyt.ua писал(а): | Между тем, МИД России явно хочет скрыть очевидное. Имеющиеся исторические данные убедительно свидетельствуют о том, что Голодомор был направлен именно против украинского народа.
Правда состоит в том, что во всем СССР в 1932-33 годы только в Украине, а также в населенных украинцами районах Кубани, применялись военные операции по ограждению для того, чтобы не дать населению спастись от голодной смерти. (Мои родственники прошли через всё это. Они жили в приграничном с Россиией районе. Кто в тот момент разделил два братских народа? Кто поставил войска на границе ?)
Целые области Украины, населенные пункты, а также - сама граница УССР в 1932-33 годах были окружены военными отрядами, которые не выпускали людей в другие регионы СССР, а также из сел и городков - в большие города Украины.
Этому есть масса архивных доказательств и показаний до сих пор живых свидетелей. Ничего этого ни в Поволжье, ни в других регионах СССР не было.
Технология хлебозаготовок в Поволжье и других территориях СССР, где ощущался недостаток продовольствия, была принципиально другой, без применения ограждений голодающих районов войсками. |
Не смешите.
Во-первых, во время голода 20-х (в Поволжье и т.д.) активно применялись войска для подавления вспыхивавших бунтов; тогда же, кстати, прославился Тухачевский применявший для подавления крестьянских выступлений, помимо тяжёлой артиллерии ещё и хлор. В начале 30-х кстати тоже бунты были.
Во-вторых, при организации голода в 30-е, советское руководство конечно учло промахи предыдущей операции и приняло превентивные меры.
В-третьих, Малороссия ещё с царских времён была одним из основных сельхозрайонов России, а потому именно там было сосредоточено особенно много т.н. "кулацких" хозяйств против которых (и зажиточного крестьянства как класса вообще /т.е. крестьянства как такового/) и был организован голод.
В-четвёртых, к вопросу о превентивных мерах, на этих землях были ещё остатки казацких традиций и воспоминания о махновской вольнице.
slidopyt.ua писал(а): | Именно поэтому голод охватил всю территорию тогдашней УССР, но не задел соседние области России и Беларуси. Сегодня по всему периметру границы Украины от Житомирщины до Луганщины расположены многочисленные украинские села, в которых от голодной смерти вымирали сотнями и тысячами. А в нескольких километрах, за границей Украины, население других республик - России и Белоруссии - не ощущало ухудшения ситуации. |
А это вообще уже бред полный.
Хотя, конечно, в каких-то районах голод был сильнее, в каких-то слабее. Так, когда голод был в Поволжье, то на Украине он ощущался слабее - это что, таким образом, геноцид русских украинцами?!
Впрочем, на Кубани, например, голод, в 30-е, был не меньшим чем на Украине - потому что Кубань, как и Украина были основными житницами и средоточиями зажиточного крестьянства (да и в том же Поволжье, в те же 30-е, голод был не меньшим).
slidopyt.ua писал(а): | Национальность (1926 г. ) (1937 г.) (1937 в % до 1926)
___________________________________________________
русские (77 791 124) (93 933 065) (120,7 %) стало больше на 16 млн.
украинцы (31 194 976) (26 421 212) (84,7 %) стало меньше на 5 млн.
белорусы (4 738 923) (4 874 061) (102,9 %) стало больше на 0.1 млн. |
Откуда цифры? Источник может быть один - советские переписи; а верить советским переписным цифрам, особенно сталинского периода, может только сумасшедший, либо тот, кому эти цифры уж очень подходят (как и Стлину, который примерные параметры оных, заранее и определял).
Что касается самих цифр, то русских стало "больше", а украинцев "меньше", потому, что к тридцатым годам кампания 20-х по украинизации Малороссии (когда, в частности, в украинцы записывали чуть не всех, кто оказался в пределах УССР /так же как в остальном СССР чуть не всех евреев записывали русскими/) несколько стихла и данные по нацсоставу несколько приблизились к реальным (хотя на самом деле, русских (великорусов и малорусов) и белорусов, записанных украинцами, и тогда оставалось значительное (если не большее по сравнению с реальными украинцами-галичанами-западенцами-униатами /на тот момент фактически слова-синонимы/).
Кроме того, на Украине, большинство русских (великорусов) проживало в городах (где была карточная система и т.п.), а большинство украинцев (малорусов) в деревнях, а именно деревня больше всего пострадала от голода; таким образом, смертность среди молорусского (украинского) населения была значительно выше. Т.е. более высокая смертность была не национальным фактором, а географическим. Не говоря о том, что в период украинизации именно сельское население в большинстве записывали украинцами.
Итак, slidopyt.ua, Ваши "факты" суть смесь советских и свидомых фальсификаций истории с советскими же и свидомыми мифами.
Добавлено спустя 10 минут 42 секунды:
П.С.
А Ваш бесконечный список дат (не будем обсуждать корректность публикации на русскоязычном форуме постов на другом языке), это полная историческая дикость и передёргивания. Комментировать эту ерунду конечно не собираюсь, тем паче, что её давно прокомментировали люди гораздо более сведущие и умные чем я. Тот же Андрей Ваджра в своей блестящей серии бесед UKRAINA: От мифа к катастрофе, о которой я уже поминал. Тем паче, что Ваджра ВСЕ свои доводы снабжает ссылками на конкретные исторические источники, в отличие от большей части из приведённого тут километрового списка. |
|
К началу темы |
|
 |
Andrew

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 2946 Откуда: Alpharetta, GA
|
Добавлено: Пн Апр 07, 2008 6:47 pm |
|
|
slidopyt.ua писал(а): | Правда состоит в том, что во всем СССР в 1932-33 годы только в Украине, а также в населенных украинцами районах Кубани, применялись военные операции по ограждению для того, чтобы не дать населению спастись от голодной смерти. |
Вот нагляднейшее (!) свидетельство для всех "поклонников" Константина - почему сегодня востребованы его материалы по Украинской теме. Надо быть слепым, чтобы не видеть идущую информационную войну, и ее всплывающие к верху брюхом результаты. Особо обращаюсь к Раухе. Рауха, ты же сам писал, почему де перед войной мины не поставили, проволку не провели, мосты к взрыву не подготовили и пр.
Как же можно Константину вменять то, что он осознает опасность, и привлекает к ней внимание?
Потом очередной Рауха будет изрекать, что Россия де не подготовилась к информационной войне (а сейчас только такие и могут быть), и бездарно отдала Украину, как в 1941.
Константин не высасывает ничего из пальца, конкретно на нашем форуме уже (!) появились люди, которые верят в геноцид по этническому признаку. Идет целенаправленное стравливание народов, а здесь кое-кто ходит с лупой и выискивает Российский шовинизм. |
|
К началу темы |
|
 |
Константин

Зарегистрирован: 10.09.2007 Сообщения: 567 Откуда: Орёл
|
Добавлено: Пн Апр 07, 2008 10:52 pm |
|
|
Andrew писал(а): | Идет целенаправленное стравливание народов, а здесь кое-кто ходит с лупой и выискивает Российский шовинизм. |
+1
Вот ещё один рассказ очевидца (жителя Украины) с выше упомянутого обсуждения:
Цитата: | У меня ребенок постраше, но про голодомор вот уже три года им регулярно говорят на самых разных уроках. Мне, к примеру непонятно, какое отношение к голодомору имеет алгебра, или рисование, на котором учительница (это было года два назад - в 7 классе) рассказывала, что русские уничтожали колодом укринских "кулаков" И разъясняла - кто же это такие. Оказывается, кулаки, это те украинские крестьяне у которых были кровати с "кулачками" (видимо, имеются в виду "щишечки"). А поскольку у многих детей в селе есть бабушки и дедушки, у многих из которых до сих пор стоят такие кровати, ребенок сделает персонифицированный вывод.В этом году в школе делали выставку - все те фото из архива Нансена, как убийство украинских крестьян. Когда она на слова о том, что "московити голодом умертвили 30 миллионов украинцев", спросила, "если 30 было и 30 умертвили, то кто же тогда остался" (вполне логический как на ребенка вопрос), ей поставили 1 и обозвали безнравственной. |
|
|
К началу темы |
|
 |
Alkarasu

Зарегистрирован: 07.03.2008 Сообщения: 67 Откуда: Отсюда.
|
Добавлено: Вт Апр 08, 2008 8:22 am |
|
|
Хм... Чегой-то тут у вас древними украми попахивает... осторожней.
Мне всегда было интересно, что надо сделать с нормальным вроде бы человеком, чтобы у него настолько атрофировалась способность к критическому анализу данных и, таким образом, появилась возможность сделать из него типичного почитателя древних укров. Лет десять назад мне казалось, что для этого надо минимум отдавить голову танком...  _________________ I apologise profusely for any inconvenience my murderous rampage may have caused.
|
|
К началу темы |
|
 |
Fourwinged

Зарегистрирован: 11.09.2007 Сообщения: 963 Откуда: Земля, Украина, Киев, Inner Space
|
Добавлено: Вт Апр 08, 2008 8:57 am |
|
|
Andrew писал(а): | Вот нагляднейшее (!) свидетельство для всех "поклонников" Константина - почему сегодня востребованы его материалы по Украинской теме. Надо быть слепым, чтобы не видеть идущую информационную войну, и ее всплывающие к верху брюхом результаты.
Как же можно Константину вменять то, что он осознает опасность, и привлекает к ней внимание?
Константин не высасывает ничего из пальца, конкретно на нашем форуме уже (!) появились люди, которые верят в геноцид по этническому признаку. Идет целенаправленное стравливание народов, а здесь кое-кто ходит с лупой и выискивает Российский шовинизм. |
А чего его "с лупой искать"? Во всех ваших с Константином постах его хоть отбавляй!
Там также интенсивно присутствует:
1. Слепая фанатичная вера в российскую великодержавную идею;
2. Глубокое убеждение в существующей глобальной опасности для России со стороны ВСЕХ, и вера в то, что только "сильная власть" может эту опасность предотвратить - например такая как была при тов. Сталине.
3. Жажда узреть в правителе России - Путине, Медведеве, в ком угодно, нового "собирателя земель русских" (в праведности этой идеи вы, само собой, не сомневаетесь ни на секунду);
4. Яростная ненависть ко всем, не согласных с вашими про-имперскими убеждениями;
5. Полная слепота ко всему, что реально происходит сейчас в России - там, по вашему, "все хорошо, прекрасная маркиза, и хороши у нас дела". Правда вы и не в России живете, но для такого жгучего патриота это не беда...  |
|
К началу темы |
|
 |
|
 |
Клуб друзей и читателей Розы мира (2007-2011)
-> Беседка
-> Политика
|
Часовой пояс: GMT + 3 На страницу Пред. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32 След. [Всё]
|
Страница 13 из 32 |
|
Вы не можете начинать темы Вы не можете отвечать на сообщения Вы не можете редактировать свои сообщения Вы не можете удалять свои сообщения Вы не можете голосовать в опросах
|
|
Powered by phpBB © 2001, 2005 & Святой Коннектий
|